Головна » Сторінка практичного психолога

Сторінка практичного психолога

 
 
 
Практичний психолог закладу Ващук Тетяна Степанівна
Графік практичної роботи практичного психолога 
 Понеділок 8.00 - 13.00
 Середа     8.00 - 13.00
 Четвер    11.00- 16.30
 П'ятниця  8.00 - 13.30
 
Консультації
 
 Понеділок 9.00 - 11.00
 Четвер     14.30- 16.30
 
 
Батьківська сторінка
 
Тема консультації: «Мир на дитячому майданчику. Як його зберегти?»
Кожна мама знає: інколи в пісочниці можуть розгорітися неабиякі пристрасті. Наведемо приклад: один хлопчик відібрав в іншого іграшкову машинку. Ображений штовхнув кривдника. До дітей кинулися грізні мами. Першою прибігла мама побитого «грабіжника» і дала здачу власникові вантажівки… А потім конфлікт нестримно перейшов на рівень батьків. А тут вже яка мама виявиться голосистішою – за тією і перемога. Не обійдеться без кидка горезвісної машинки під ноги господареві і демонстративного відходу додому. А якщо мама побитого маляти ще і злопам'ятна, колотнеча довго аукатиметься заколотникові. Схожі випадки відбуваються часто-густо. Як же правильно поводитися в такій ситуації? Дитяча сварка спалахує миттєво, для дітей конфлікт – такий же спосіб спілкування, як і спільна гра. А діти молодше 3-3,5 років ще не уміють будувати спільні ігри, тому їх спілкування в пісочниці зводиться до обміну іграшками. І будь-якій дитині бажанішою здається іграшка, яка знаходиться в чужих руках. Ось чому дитячий майданчик – потенційне конфліктне місце. У кожній сім'ї свої порядки і звички. Десь прийнято ділитися останньою цукеркою, а десь берегти свої речі і в чужі руки не давати. Природно, і на прогулянці діти з різних сімей поводяться по-різному. Цього цілком достатньо, аби виникло нерозуміння. Тому на дитячих майданчиках стихійно встановлюються свої правила поведінки. Одне з них – найважливіше для дітей до трьох років: на майданчику всі іграшки спільні. Це правило не гріх повторювати і своєму маляті, і оточуючим. Воно «працює» у всіх випадках, пов'язаних з врегулюванням права власності. Особливо якщо твоє дитя скупилося і не ділиться іграшками з іншими дітьми. Важливий також попередній відбір предметів. Якщо дитина бере в пісочницю дорогоцінні, трепетно улюблені нею речі, вона не зможе з ними розлучитися. Тому багато мам тримають в коридорі спеціальний пакет для іграшок, призначених лише для прогулянки. Так і проблема «поділу» вирішується. І бруд з вуличних іграшок не треба змивати. Друге правило пісочниці свідчить: конфлікти залагоджують спочатку діти, і лише якщо у них не виходить, на допомогу приходять батьки. Якщо при кожному писку маляти кидатися на допомогу, дитина і спілкуватися не навчиться, і конфлікти залагоджувати не зуміє. Що робити, якщо дитячий конфлікт переріс у скандал? В першу чергу заспокоїтися і подавити бажання всіх нашльопати. Дитячі «розбірки» і колотнечі – це норма. А ваше завдання – використовувати їх в педагогічних цілях. Для цього досить виконати декілька простих дій. Крок 1: виведіть дитину із зони «бойових дій»; Крок 2: сядьте навпочіпки, аби ваші очі були на рівні дитячих очей і спокійно поясніть, які дії привели до сварки. Використовуйте прості слова; Крок 3: допоможіть дітям закінчити конфлікт конструктивно. Залагоджування суперечки повинне включати три моменти: говоріть вголос про відчуття своєї дитини і інших дітей; уникайте оцінок типу «поганий», «злий» і т.д.; пропонуйте дорогу виходу з конфлікту, наприклад, спільну гру із спірною іграшкою або черговість її використання. Аби прогулянка вас не нервувала, постарайтеся знайти своє коло спілкування. Адже набагато приємніше гуляти з приятельками, ніж іти на дитячий майданчик, як на поле бою. Крім того, не виключено, що діти з вашого двору разом ходитимуть в школу, і на батьківських зборах ви можете виявитися поряд з тією ж самою тіткою, яка колись нашльопала вашу дитину-задираку в пісочниці.
 
 
 

Гендерне виховання

 Дівчатка і хлопчики різні!!!

Чому педагогам, вихователям і батькам потрібно враховувати тендерний чинник у ви­ховному процесі?

Насамперед тому, що розвиток особистості, в ос­нові якої лежить формування людиною своїх життєвих ролей, не може бути гармонійною без гендерно-рольової соціалізації.

Вихователь має знати, що недоліки формування гендерних ролей призводять до порушення статевої та тендерної ідентичності, а це, зокрема, може стати причиною проблем у міжстатевих контактах, сімейно­му житті, вихованні дітей.

 
Коли і як починається гендерне виховання? На що мають орієнтуватися батьки, розв'язуючи цю делікат­ну проблему?
Слід знати, що кожному вікові властиві свої особливості, які потребують індивідуального під­ходу. Вирішальною є обстановка в родині.
Свою статеву належність дитина осмислює дуже рано, вже приблизно до трьох років. Відому роль у цьому відіграє постійне порівняння себе з одноліт­ками. Дитина робить відкриття, що якщо руки, ноги, очі, ніс є в усіх, то щось є тільки у хлопчиків, а щось — тільки у дівчаток. Або дівчинка говорить про себе: «Я — дівчинка, тому що ношу платтячка і кіски», а хлопчик — так: «Я — хлопчик, тому що я ношу штан­ці, я сильний, як мій тато». Інтерес до своїх статевих органів у 2—4 роки також природне явище. Він про­диктований інтересом до свого тіла взагалі.
Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам: но­сять мамині туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають у гру «Дочки-матері». Хлопчики багато в чому хочуть бути схожими на своїх батьків: «чита­ють» газети на дивані, показують свою силу або до­помагають по господарству. У таких іграх, як «Тата-мами», «Дочки-матері» — чітко розподілені ролі кож­ного із засвоєними дитиною уявленнями про норми чоловічої і жіночої поведінки.
Батькам слід зважати на те, що не можна залиша­ти без догляду малят, які граються, особливо якщо серед них є старші й більш обізнані діти, що можуть внести у сценарій гри небажані сексуальні елементи.
Коли дитина вже усвідомила свою належність, тре­ба скористатися цим, щоб виховувати в неї відповідну поведінку: «Ти — хлопчик, ти сильніший, допоможи дівчинці», «Ти — хлопчик, маєш захищати слабших і молодших себе», або «Ти — дівчинка, яка має бути завжди охайною».
Після усвідомлення того факту, що всі люди різ­ні, настає пора гострих запитань. І тут багато батьків заходять у глухий кут, не знаючи, як вийти з такого становища. Дитячих запитань не варто лякатися.
Дорослі мають розуміти: яким би ризикованим не було питання, реагувати на нього слід спокійно, щоб у дитини не створювалося враження про те, що вона торкнулась якоїсь забороненої теми.
Варто наголосити, що тендерне виховання не є чимось ізольованим, що не залежить від виховання взагалі. Для цього має бути цілковита довіра між батьками та дітьми; м'яка, спокійна, витримана, доброзичлива атмосфера.
Дитина має знати, якщо навіть вона зробила щось не так, її не перестануть любити, її не сваритимуть і не битимуть. За таких умов дитині легше відкрити свою душу, бути відвертішою з батьками.
Гендерне виховання дитини розпочинається вже від моменту її народження і триває впродовж усього життя. Які особливості статевої поведінки, які уявлення про себе та інших як про представників пев­ної статі засвоїть дитина — насамперед залежить від сім'ї, від тих стереотипів, що існують і виявляються в її повсякденному житті.
Із віком вплив сім'ї послаблюється, проте ніколи не зникає повністю. А те, що дитина засвоїла в бать­ківській домівці, відбивається на всьому подальшому розвиткові її внутрішнього світу.
Але, на жаль, роль сім'ї, зокрема у статевому ви­хованні дітей, ще й досі залишається не вельми ва­гомою. Батьки не завжди приділяють належну увагу питанням розвитку маскулінних або фемінних якос­тей, ціннісних орієнтацій, спрямованих на сім'ю, не завжди можуть грамотно пояснити ті чи інші пи­тання, пов'язані з сексуальною сферою людини — її фізіологією, гігієною, психологією.
Деформація сексуальної орієнтації, низька струк­тура міжстатевих взаємин дітей нерідко беруть свої витоки в неблагополучному родинному житті бать­ківської сім'ї.

Тому в роботі з дошкільнятами з питань тендерного виховання потрібно зважати на такі напрями:•  доповнення зони саморегуляції дітей (напри­клад, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлоп­чиків до самообслуговування);
•  організація дослідів рівноправності співпраці хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
•  усунення традиційних культурних заборон на емоційні самовираження хлопчиків, заохочення їх до виявлення почуттів;
•  створення умов для тренування міжстатевої чут­ливості (наприклад, через театралізацію, тренінги).
Перша статева ідентичність, тобто знання своєї статевої   належності   відмічається   науковцями   вже в 1,5 року і є найстійкішим стрижневим елементом самосвідомості.    З    віком обсяг і зміст цієї ідентифі­кації змінюються, причому це часто пов'язано з розу­мовим  і  соціальним  роз­витком дитини.
 
Дворічний малюк уже знає свою стать, але ще не вміє обґрунтувати цю атрибуцію. У 3—4 роки дитина вже досить чіт­ко розрізняє стать оточуючих людей (різна реакція на чоловіків і жінок простежується у немовлят уже у 7—8 місяців), але часто асоціює її за чисто зовнішні­ми ознаками, наприклад, одягом, і допускає зворотність, можливість зміни статі.
 У два роки більшість дітей вже цілком здатна ото­тожнювати себе з іншими людьми за статевими озна­ками. Наприклад, хлопчики помічають свою схожість з батьками або іншими чоловіками,  починають зара­ховувати себе до тієї самої категорії. 
До п'яти років діти не усвідомлюють постійності статі повністю. Так, від ді­тей цього віку ще можна почути, що хлопчик зго­дом стане дівчинкою, якщо носитиме платтячко або гратиме  з  ляльками.   Крім того, маленькі діти порівняно мало звертають увагу на відмінності у статевих органах, коли їм доводиться вирішувати, хто — чоловік, а хто — жінка. Назвавши, наприклад, хлопчика дівчинкою, діти, можливо, хотіли сказати, що тепер він має вигляд дівчинки.
Діти трьох років не лише правильно визначають стать оточуючих людей, а й вже досить чітко знають про те, що залежно від статі до людини висуваються різні вимоги. Дівчатка, як правило, надають перевагу іграм у ляльки, зображуючи при цьому мам, бабусь, сестричок, вони люблять себе прикрашати тощо. А хлопчики переважно грають технічними іграшками, відображаючи діяльність водія, пожежника, міліціоне­ра, військового. До п'яти років діти вже чітко дифе­ренціюють типові заняття дорослих.
Спілкування хлопчиків і дівчаток у 4—5 років має особливий характер: з одного боку, це спілкування у грі, де ролі розподілені відповідно до статі, з друго­го — безпосереднє спілкування з однолітками.
 У 6—7 років настає завершальний етап у форму­ванні статевої ідентичності. На цьому етапі відбуваєть­ся диференціація статевих ролей, вибір певних видів ігор, певних компаній. Саме в цьому віці з'являються одностатеві компанії ровесників. 
У дівчаток статева самосвідомість зарод­жується   та   формується  дещо   раніше,   ніж у хлопчиків. Вони тонше й глибше уявляють власне «Я». Дівчатка будь-якої вікової групи, зви­чайно, виявляються більше зрілими, ніж хлопчики, — як у фізичному розвитку, так і у формуванні пізна­вальних інтересів, емоційної стійкості, довільної регу­ляції поведінки. Хлопчики усіляко підкреслюють свої відмінності від дівчаток. У центр їхньої ваги потрап­ляють вольові риси характеру, інтелект, які забезпе­чують життєвий успіх. Виходить, що у хлопчиків раніше виникає еталон «справжнього чолові­ка», ніж у дівчаток — «справжньої жінки».
 
У спілкуванні хлоп­чики віддають перевагу прямим і чітким формам впливу. Щодо дівчаток, то вони застосовують пере­важно непрямі методи встановлення контактів.
 
У старшому віці триває розвиток ланки самосвідо­мості, яка характеризує дитину як хлопчика або дів­чинку. Це виявляється передусім в іграх дітей, коли вони наслідують соціальні ролі дорослих. Тут діти цілеспрямовано відпрацьовують можливі для чолові­чої і жіночої ролей форми поведінки. В рольових іг­рах хлопчики беруть на себе ролі тата, представників різних чоловічих професій, солдатів; дівчатка — мами, лікаря, виховательки, вчи­тельки тощо.
 
Обрані ігрові ролі відоб­ражають реальні прагнен­ня дітей різної статі. Інте­реси хлопчиків все більше концентруються на техніці, змаганнях,   темі   космосу, де можна здобути перемо­гу, лідерство. Ігри дівчаток близькі до сімейної тематики або побутових проблем— вони відображають домашні справи дорослої жінки, насамперед матері.
 
Наприкінці старшого віку дитина чітко усвідомлює свою статеву належність і починає відповідно до цьо­го будувати свою поведінку. У цей час у дітей виника­ють своєрідні стосунки з деякими дітьми протилежної статі. Ці стосунки індивідуалізовані, конкретні. Хлоп­чик може відчувати радість під час зустрічі з певною дівчинкою, мріяти бути поруч з нею, бажати зробити їй щось приємне. Це перша дитяча закоханість, до якої дорослим слід ставитися із розумінням і пова­гою.
 
Дорослі по-різному спрямовують і регулю­ють поведінку хлопчиків і дівчаток. Вони не за­охочують дослідницьку і конструкторську поведін­ку дівчаток: прагнення більше дізнатися про іграшку, розібрати її, застосувати не за призначенням. Натомість схвалюють нетрадиційні способи гри хлопчиків їхню цікавість до механізмів функціонування іграшок Хлопчиків заохочують до змагання, пере­мог, конкуренції. їхня агресія (вербальна, фізична) у разі до­сягнення мети часто сприймається як нор­ма, а така поведінка дівчинки засуджуєть­ся.
 
У розмовах з дітьми про майбутнє дорослі, як правило, диференціюють їхнє призначення в родині. Хлопчиків здебільшого орієнтують на кар'єру, соціальні ролі у професійній, громадсько-політичній сфері: «Вчись, синку, станеш бізнесменом» (політиком, генералом тощо). Рольові орієнтації доньок обмежуються ство­ренням сім'ї, майбутніми побутовими обов'язками (господарськими та виховними): «Запам'ятовуй, як мама робить салат, будеш готувати його, як вий­деш заміж» (навчити шити, вишивати, підтримувати чистоту квартири, доглядати дітей). Якщо хлопчиків орієнтують на проходження служби у війську, на фі­зичну силу й психологічну витривалість, на досягнення успіху «у праці і в бою», то дівчаток орієнтують часті­ше на здобуття освіти, заміжжя, виховання дітей.
 
Головними чинниками тендерної соціаліза­ції, як і соціалізація загалом, є сім'я, середови­ще однолітків, дошкільні заклади. Діти схильні відтворювати сценарій життя батьківської сім'ї, особ­ливо у засвоєнні тендерних ролей.
 
Ролі батька (матері) є центральними тендерни­ми ролями у процесі соціалізації дітей традиційної сім'ї, в якій батько виконує предметно-інструментальні, а мати — емоційно-експресивні ролі. Так, .до 3-х років хлопчики, надають перевагу ку­бикам і вантажівкам, дівчатка — посуду і лялькам. При цьому   діти   починають критично ставитися до однолітків, зайня­тих іграми, характерними для протилежної статі. На­приклад, хлопчик з лялькою чи дівчинка з вантажів­кою викликають глузування, при цьому над хлопчиком будуть сміятися більше, ніж над дівчинкою.
 
Засвоївши характерні для їхніх тендерних ролей правила, діти часто суворо карають ровесників, які їх порушують. Є й інші механізми впливу на за­своєння тендерної ролі. У віці між 2 і 3 роками діти виявляють бажання гратися з однолітками своєї статі. Хлопчиків і дівчаток приваблюють партнери своєї статі з таких причин: хлопчики, як правило, надають перевагу грі-метушні, вони більш схильні до супер­ництва і змагання. Ігри дівчаток не такі динамічні, їм менш властива боротьба за домінування, а тому вони нецікаві для хлопчиків: під час ігор із хлопчиками дівчаткам нелегко впливати на них. Хлопчики праг­нуть вийти переможцем; їм імпонують чіткі правила боротьби за першість, з'ясування конфліктних ситуа­цій методом фізичної боротьби.
 
Отже, первинним механізмом диференціації гендерних ролей є різниця у вихованні хлоп­чиків і дівчаток. Вирішальний позитивний влив на гендерне виховання дітей справляє почуття взаємної любові та поваги матері і батька, а також виявлення цих почуттів у їх щоденних взаєминах.
 
Спілкування батьків, в якому реалізується ставлення одне до одного, суттєво впливають на установки дітей і молоді у сфері міжстатевих взаємин. Якщо у родині панують поро­зуміння і взаємна довіра між подружжям і дітьми, емоційна та інтелектуальна єдність, то найімовірнішими будуть сприятливі результати виховання, порівняно висока можливість адекватної міжстатевої поведінки.
 
Головні принципи та зміст гендерного вихо­вання.
 
Розглянемо другий напрям гендерної педагогіки — гендерне виховання.
 
Гендерне виховання — це цілеспрямова­ний, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих та жіночих ролей, поводження, діяль­ності та психологічних характеристик особис­тості, запропонованих суспільством своїм грома­дянам залежно від їхньої біологічної статі.
 
Гендерна модель виховання ґрунтується на ро­зумінні того, що людина — це не абстрактна нейтраль­на цілісність, а жінка і чоловік. Гендерне виховання передбачає формування гармонійного розвитку у ви­хованців рис фемінності і маскулінності, з урахуван­ням психофізіологічних особливостей (інтелектуаль­них, емоційних компонентів особистостей чоловіків (жінок), поводження і характеру, конструювання сто­сунків між ними).
 
Дидактична модель тендерного виховання дітей (дорослих) має мету і завдання, головні принципи, зміст і складові гендерного виховання.
 
 
Справляемся   с    детскими истериками      (вспышками гнева)     Один из аспектов детского поведения, без которого большинство родителей не представляют своего ребенка, это вспышки гнева или истерики. Мы знаем, как это наблюдать, как ваш маленький милый малыш милый малыш превращается в краснолицего монстра буквально в считанные секунды!Пик истерик, в основном, происходит где-то в 2года и постепенно утихают, когда ребенок  развивает свои вербальные навыки и начинает лучше контролировать свои действия. А пока вот несколько секретов, которые помогут оставаться в здравом уме:
1)      Идентифицируйте и избегайте причин вспышек гнева ребенка. Скорее  всего вы выясните, что ребенок склонен к вспышкам гнева, когда он уставший, заскучал, голоден или болен или подвержен другим раздражителям в его жизни. Когда вы сосредоточитесь  на начале вспышек гнева, вы научитесь, как  креативно справиться со сложившейся ситуацией, отложив низкоприоритетный поход в магазин, пока ребенок  слегка раздражен. В принципе,  это намного проще – научится избегать начала гнева, нежели справится с самой вспышкой гнева.
2)      Будьте  готовы действовать, если чувствуете, что ребенок становиться особенно раздраженным. Старайтесь  переключить его внимание, если кажется, что он собирается взорваться. Если заметите, что лицо начинает краснеть, дайте игрушку или чего-то перекусить, чтобы отвлечь внимание.
3)      Не реагируйте  бурно на плохое поведение ребенка или он поймет, что у него есть сильное оружие – вспышки гнева. Лучше проигнорируйте  его вспышку гнева и попытайтесь сохранить спокойствие.
4)      Не поощряйте  его истерики смехом или называя «милыми» - ну если, конечно же, вы не хочешь справляться с ними весь день, каждый день! Все родители проходят этот этап. И чтобы избежать истерик на постоянной основе, нужно стараться не обращать на них внимание, в конце концов ребенку станет не интересен этот не эффективный метод привлечения внимания.
5)      Поместите  ребенка в безопасное место, если думаете, что он может ранить себя в приступе гнева.
6)      Обнимите  его, как только пройдет приступ гнева.  Возможно ребенок обнаружил, что такие его чувства страшные и может быть он ищет утешения.
7)      Не стыдитесь, если истерики произошла в людном месте – каждый родитель, хотя бы раз, точно был в вашей шкуре. Оставаться равнодушным в такой ситуации – самое трудное. Но это единственный выход, так как истериками ребенок как раз добивается, чтобы на него обратили внимание и сделали то, что он просит.